Корецький район знаходиться у південно-східній частині Рівненської області. За тектонічними ознаками поверхня, на якій стоїть Корець, - це рівнинне межиріччя із крутосхилими долинами. Подекуди на поверхню виходять кристалічні породи Українського щита, переважно гранітні відкладення, на основі яких створено заповідник місцевого значення "Корецькі Граніти". Поблизу Корця проходить автомагістраль Київ-Львів. За 500 метрів від східної околиці міста знаходиться кордон між Рівненською та Житомирською областями, який до вересня 1939 р. був державним кордоном між СРСР і Польщею, а за 7 км на південь - між Рівненською і Хмельницькою областями (також колишній радянсько-польський кордон). Якщо поринути в глибину століть, сягнути витоків історії міста, першу письмову згадку знайдено в Київському літописі 1150 р. Назва Корчеськ трапляється в оповідях літописця про князівські міжусобиці та довготривалу жорстоку боротьбу за Київський престол. Назва міста, як припускають учені, може походити від слова "корч", що означає українською мовою "пень" або "кущ", а білоруською - "нова земля, місце розчищене від лісу", або від назви річки Корчик. Знайдені тут археологами крем'яні знаряддя праці доби пізнього неоліту є доказом того, що ця територія була заселена людьми з давніх часів. На околиці міста виявлено залишки оборонних валів давньоруського городища ХІ-ХІІІ ст. Це ще раз доводить, що Корець - місто зі славною й давньою історією. На зорі свого розвитку Корець знаходився на важливому торговельному шляху, що з'єднував Русь із Західною Європою. У XII ст. місто входило до складу удільного Пересопницького князівства, а в XIII - першій половині XIV ст. - до Галицько-Волинського князівства. Відомо, що в 1258 р. у Корці перебував князь Данило Галицький, організовуючи оборону Волині від нападу монголо-татар. Починаючи з 1340 р. місто, ослаблене боротьбою з азійськими нападниками, відійшло до складу Литви. Як окрему сторінку історії м. Корця можна вважати період, коли власник міста литовський князь Ягайло передав місто князю Федору Острозькому. Тоді на місці древнього городища було закладено могутній замок (1386). У першій половині XVI ст. його укріпили мурами і добудували чотирьохарочний кам'яний міст. Сьогодні подібні мости збереглися тільки в Кам'янці-Подільському та в смт. Цумань на Волині. Історія Корця пов'язана з іменами князів Острозьких, Корецьких, Чарторийських. Згадуючи про цей період історії міста, слід назвати ще одного із князів корецьких - вагому постать Самійла Яхимовича. Шлюб із дочкою молдавського господаря Ієремії Могили - Катериною, став епохальним для князя і на все життя визначив його долю. Разом із іншими зятями Могили - Вишневецьким і Потоцьким, заручившись підтримкою козацьких загонів, вони допомагали тестю у боротьбі з турками. За даними польських істориків, князю Корецькому вдалося виграти 13 битв, і тільки в 14-й його захопили в полон. Після звільнення з полону князь Самійло Яхимович домігся аудієнції у папи Римського Сикста V і привіз із Константинополя плащаницю, а також ікону "Споручниця грішних". Побачити ці релігійні пам'ятки можна у Свято-Троїцькому монастирі, де з того часу вони зберігаються дотепер. У 1622 р. Самійло вдруге потрапив у полон до турків і султан наказав його стратити. Брат Ян-Карл викупив тіло Самійла і перевіз у ванні з медом до Корця. Разом з громадою і відданими друзями легендарного князя Самійла Яхимовича поховали у місцевому Францисканському соборі. Після укладення Люблінської унії (1569 р.) та Брестської унії (1596 р.) посилився кріпосницький гніт, що призвело до численних селянських повстань. В кінці липня 1648 р. Корець було визволено військами Богдана Хмельницького. Через півтора століття потому, після другого поділу Польщі (1793 p.), місто ввійшло до складу Росії і стало волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Із родини князів Корецьких найяскравішою постаттю був князь Юзеф Чарторийський, який наприкінці XVIII ст. зробив Корець одним із найбільших промислових і гарних міст Волині. Він збудував порцелянову фабрику, вироби якої і донині знаходяться в музеях Москви, Санкт-Петербурга, Львова, Варшави, Лейпцига, Парижа та ін. За його заповітом збудовано також церкву св. Миколи. У різні часи своєї історії місто переживало моменти розквіту і миттєвого занепаду. У роки Першої світової війни тут панували війська армії генерала Олексія Брусилова. Під час громадянської війни Корець почергово займали війська Центральної Ради, дивізії Миколи Щорса, польські війська і частини Червоної Армії. Відповідно до Ризького мирного договору від 18 березня 1921 р. Корець ввійшов до складу Польщі й став прикордонним містом. У вересні 1939 р. Корець набув статусу районного центру Рівненської області УРСР. А вже 8 липня 1941 р. місто зайняли німецькі війська. У місті було створено гетто для представників єврейського народу, яких у подальшому відправляли у концтабори та на розстріл. Масові розстріли на території Корецького району здійснювалися поблизу с. Козак. 12 січня 1944 р. місто визволили Радянські війська. За радянської влади тут розвинулася промисловість, підвищився культурний та освітній рівні населення району. Потрапивши до цього славного, багатого своєю історією міста, овіяного благодатним церковним духом, поволі переконуєшся - тут справжня обитель християнства. Повітря наповнене миром, спокоєм і благодаттю, відлунням церковних дзвонів... А їх тут чимало. У Корецькому районі нині налічується 53 культові споруди (2 недіючі) та 11 пам'яток архітектури національного значення. Місто входить до Ліги історичних міст України. Історико-архітектурна спадщина Корця - це неповторний архітектурний ансамбль періоду XIV-XIX ст., центральне місце в якому належить дерев'яним церковним будівлям, і, звичайно, архітектурному ансамблю Свято-Троїцького монастиря. Тому й лине давня слава про місто як про обитель християнства. Жіночий Свято-Троїцький монастир засновано 1620 р. До його архітектурного ансамблю входить Троїцький собор, корпус келій, тепла церква Іоанна Предтечі, а також дзвіниця. У цьому чудовому краї, багатому казковими краєвидами, що милують око, збереглося чимало інших, не менш важливих пам'яток архітектури, культури й історії. Мандруючи Корецьким краєм, можна побачити унікальні будівлі, що збереглися до наших днів. Церква Святого Миколи збудована в 1834 р. в стилі класицизму за заповітом князя Йозефа Чарторийського. Келії Воскресенського монастиря збудовані в 1764-1767 pp. в стилі пізнього бароко. Належали колишньому Воскресенському монастирю отців Василіан. Тут ще в 1064 р. ігумен Києво-Печерського монастиря заклав жіночий монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці, який був зруйнований у 1242 р. Костел св. Антонія у м. Корець збудував в 1533 р. князь Корецький, 1916 р. споруду повністю перебудували. У с. Великі Межирічі є костел Святого Антонія, що був збудований у 1702-1725 pp. князями Любомирськими. Будівництвом цієї унікальної споруди в стилі бароко керував відомий польський архітектор Войцех Ленартович. Також у Великих Мєжирічах ми можемо побачити збудовану в 1848 р. дерев'яну Петропавлівську церкву, що стоїть на кам'яному фундаменті. У 1884 р. поблизу церкви на кошти парафіян і мирян добудували дзвіницю. Унікальною є споруда Покровської церкви (XVIII ст.), що знаходиться у с. Світанок. Вона побудована з дерева, тризрубна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді. Зруби зроблені з соснових брусів, поставлених на кам'яному фундаменті. На території центрального міського кладовища знаходиться ще одна, також дерев'яна, церква Святого Юрія. Дані про рік закладення церкви не збереглися, відомо тільки, що у 1877 р. її було поновлено. Найкрасивішою серед місцевих церков вважається церква Святих Кузьми і Дем'яна, що знаходиться поблизу замку. Збудована в 1897 р. Церкву Святої Параскеви П'ятниці будували упродовж 1911-1914 pp. За архітектурними формами вона близька до споруд Свято-Троїцького монастиря. А дерев'яна церква Святого Іллі (1595 р.) знаходиться на кладовищі в с. Новий Корець. Церква дерев'яна, архаїчного типу двозрубного храму. Домініканський костел у с. Невірків збудував у 1807р. Ян Стоцький на місці старого дерев'яного храму при домініканському монастирі. У 1832 р. монастир було закрито, а храм перетворено на парафіяльний. Без сумніву найпомітнішою спорудою древнього міста був замок князів Корецьких, збудований 1386 p., який упродовж століть змінювався з фортеці на панський палац у стилі бароко. У 1832 р. у палаці сталася пожежа, після чого його не відбудовували. Із висоти замкової гори відкривається ландшафт давнього Корця: церква Святого Миколи, Базиліанський монастир, церква св. Кузьми і Дем'яна, церква святої Параскеви, костел Святого Антонія. Неподалік - малий двоповерховий палац князів Чарторийських - яскравий взірець світської архітектури кінця XVIII ст. Винятково довершеною історико-архітектурною пам'яткою Кореччини є палац Стецьких. Цей вишуканий палацово-садибний ансамбль збудовано в 1789 р. за проектом італійського архітектора Домініко Мерліні. У центральній частині Палацу знаходиться головний двоповерховий корпус, а по боках - флігелі. Нині в палаці знаходиться будинок-інтернат для дітей із малозабезпечених сімей. Упродовж своєї історії Корець для багатьох був місцем творчого пошуку і натхнення. У 1612-1619 р. тут жив і працював педагог і перекладач Лаврентій Зизаній, автор "Граматики словенської" - однієї з найважливіших пам'яток культури й науки XVII ст. Через Корець проліг маршрут відомого просвітителя і філософа Григорія Сковороди. Свого часу цей край відвідали Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. А в с. Самостріли Корецького району в 1863 р. народився відомий ботанік Володимир Липський - перший президент Академії наук України. Видатними постатями краю є письменник В. Лозовий (М. Ходаківський), академіки НАН України брати Підстригачі, А. С. Опальчук, народний артист Республіки Білорусь Я. Євдокимов. У стінах Свято-Троїцького монастиря зберігається історія й таємниця життя його покровительки - Анни Оленіної-Андро. Ця надзвичайно приваблива жінка, якою захоплювалися чоловіки, своєю юністю й красою полонила молодого Олександра Пушкіна. Видатний російський поет під впливом почуттів і пристрасті до красуні написав значну кількість своїх поетичних творів. У 2000 р. у місті почав діяти районний історичний музей, що розмістився у правому крилі колишнього палацу графів Горчинських. Палац було збудовано наприкінці XVIII ст. в стилі класицизму. Працівники музею займаються вивченням і збереженням пам'яток матеріальної й духовної культури, пропагують надбання національно-історичної та культурної спадщини, проводять велику лекційну та громадську роботу. Експозиції музею знаходяться в п'яти тематичних залах: історії краю, історії Великої Вітчизняної війни, етнографічному та у двох виставкових. Відкрито постійно діючу виставку "Створення і розбудова незалежної держави". У музеї знаходяться понад 6 тис. експонатів, які відображають історію, культуру та побут Кореччини. Серед них - колекція археологічних знахідок ІІІ-ІІ тис. до н.е., періоду Київської Русі, посуд першої в історії України фарфоро-фаянсової мануфактури, колекція рушників і сорочок кінця XIX - початку XX ст., грамоти, документи, фотографії, предмети побуту. Корецький край славиться не лише історією. Люблять, пам'ятають і поважають місцеві мешканці традиції та звичаї своїх предків, передають їх із покоління в покоління. А тому, подорожуючи Рівненщиною, особливо напередодні великих релігійних і народних свят, варто заїхати сюди, щоб побачити і почути, як лунає українська пісня, музика, створюється танець, як оберігає український народ свої традиції і поважає звичаї. Із 13 на 14 грудня тут урочисто відзначають свято Андрія Первозванного, або, як називають у народі, - свято Калити. До цього обряду раненько готувалися як хлопці, так і дівчата. Останні збиралися у хаті, випікали калиту та ворожили на свою долю; влаштовували веселі ігри, забави зі співами й танцями. Цикл Різдвяних свят починається із Різдва Христового, якому передує свят-вечір. Коли на небі з'явиться перша зірочка, сім'я сідає вечеряти. На столі неодмінно має бути 12 пісних страв. Повечерявши, старші у сім'ї йдуть до церкви, а діти залишаються вдома, лягають спати. Наступного дня надвечір звідусіль лунають колядки. Від вулиці до вулиці, від хати до хати ходять колядники й сповіщають про народження маленького Ісуса. Наступне, одне із найвеселіших серед зимових свят є свято Василя (14 січня). Українці здавна вважали Василя покровителем землеробства, тому саме в цей день кожен господар має честь приймати вранці щирих і доброзичливих посівальників, котрі несуть свої побажання разом зі жменькою зерна - немов би зі жменькою щастя, здоров'я і добробуту. На свято Водохреща (19 грудня) миряни йдуть до церкви, де після святкової служби священик освячує воду в ріках та озерах, щоб здоров'я і бадьорий дух завжди були в тілі, а добрі наміри - у серці і в помислах. Від наших предків-слов'ян дійшло до нас свято Івана Купала, яке відзначають на п'ятнадцятий день після найкоротшої ночі - у ніч з 6 на 7 липня. За народним переказом, саме у Купальську ніч бог Перун посеред ночі запалює на папороті квітку щастя, кохання і визнання. Вважають, хто її знайде у цю ніч, - той і отримає від Перуна ці нагороди. На свято сходяться хлопці й дівчата до річки, щоб поворожити на долю, дівчата пускають по течії річки плетені із квітів і трав віночки. Коли вінок припливе до берега, дівчина вийде цього року заміж. Молодь влаштовує цікаві забави з піснями, танцями, стрибками через багаття, що символізує очищення фізичне й духовне. Щоб стати учасником свята, варто приїхати і переконатися на власні очі, побачити й почути, святкуючи разом із місцевими жителями і відчуваючи себе "як у себе вдома". Корчани радо зустрічають кожного, хто приїздить у цей чудовий край, пригощають смачними стравами національної кухні. У період посту тут варять юшку з грибами та борщ із пампушками. Ніяка гостина в сім'ї не обходиться без годувальниці-картоплі, затовченої салом із цибулею. По-різному її називають на Кореччині: товканиця, товмачі, затовчанка. А найпоширенішою овочевою стравою є борщ. Про його важливе значення у харчовому раціоні свідчать прислів'я: "Як нема борщу, то нема й їжі", "Борщ - найстарша страва", "Де в хаті борщ і капуста, там хата не пуста". Відомі кілька різновидів борщу: з квашеного буряка; з буряка, картоплі й капусти; з квашеного буряка і капусти, у піст - з рибою або грибами. А влітку селяни готують холодний борщ, який називається "холодець". Ще Кореччина славиться юшкою з грибами.
